Успення Пресвятої Богородиці

foto21ПРОПОВІДЬ ПАПИ ВЕНЕДИКТА XVI З НАГОДИ СВЯТА УСПІННЯ ПРЕЧИСТОЇ ДІВИ МАРІЇ

15-го серпня цього року, з нагоди Урочистості Внебовзяття Пречистої Діви Марії, Святіший Отець відслужив Святу Літургію в парафіяльному храмі у Кастель Ґандольфо. Пропонуємо вам переклад його проповіді.

foto22У своєму великому творі «Місто Боже», Святий Августин пише, що вся людська історія, історія світу — є боротьбою між двома видами любові: любові Божої, аж до цілковитої жертви себе самих, в якій ми стаємо даром для інших; і егоїстичної любові до себе самих, аж до повної зневаги Бога, до страшної ненависті до ближніх. Подібну інтерпретацію такої історії, як боротьби між двома видами любові (любов’ю та егоїзмом), ми знаходимо у Книзі Одкровення, яка представляє ці два типи любові у двох фігурах (див. Одкр 11,19; 12,1-6;10). Ми бачимо великого і сильного червоного дракона, який змальовується у всій його брутальності, пристрасті до насилля, абсолютному егоїзмі, який не має до нічого милосердного. Такий образ червоного змія Святий Євангелист Іван надав властителям свого часу, коли панували римські імператори — Нерон і всі решта, аж до Доміціяна.

Ця влада, здавалося, не мала кінця: військова сила, політична стратегія, пропагандистська ідеологія були настільки сильними, що віра і Церква представлялися на противагу такій потузі — беззахисною жінкою, без шансів вижити, не кажучи вже про перемогу. Хто міг би опертися такій силі? Проте, ми бачимо, що зрештою переможницею стає, власне, беззбройна жінка. Не егоїзм, не ненависть перемогли, а Божа любов — і весь римський імперіалістичний світ відкрився християнській вірі. Слова Святого Письма завжди торкаються певного моменту історії. Ця влада червоного дракона не тільки вказує на антихристиянську силу, яка переслідувала Святу Церкву у певний час, але й разом з цим різні матеріалістичні диктатури всіх епох. Свідченням панування цього червоного дракона були великі диктаторські політичні системи минулого недалекого століття: фашизм, сталінський соціалізм, китайський комунізм та інші, які проникли у всі куточки людського існування, і в яких важко було передбачити, що віра могла б вижити. Це були системи, які хотіли знищити Бога, який народився як дитина, ці ж ідеології хотіли безпощадно знищити Церкву і все її християнське надбання.

Сьогодні також цей червоний змій здається непереможним у різних його проявах і способах впливу. Особливо він діє в таких роздумах, які стверджують: «Що за абсурд думати про Бога, що за нісенітниця зберігати Божі Заповіді, це все — пережитки минулого. Вартує тільки таке життя, яке живемо для себе. Поки маєш мало часу — бери, користай зі всього, що можливо взяти для себе. Вартість має споживацтво, егоїзм, розваги — ось це є правдиве життя, так ми повинні жити». З такими думками, вочевидь, людина ослаблена, щоб думати про такого Бога, який створив людину, який Сам став дитиною і є правдивим Володарем всього світу.

Здається, що і сьогодні цей страшний монстр залишається непереможним, однак, правдою є і те, що Бог є сильнішим від сили зла. Божа любов перемагає все, а не егоїзм, який залишений на самознищення. Розглядаючи в такий спосіб різні історичні фігури, в яких проявляє себе червоний змій, бачимо також інший образ Святого Писання: «Жінка, одягнена в сонце, і місяць під стопами її, а на голові її вінець із дванадцяти зірок». Цей образ також має багатогранне значення. Найперше, без сумніву, це є Пречиста Діва Марія, зодягнена у сонце, тобто в Бога; повністю перебуваючи в Ньому і ним живучи, Вона вся обрамлена і просякла Божественним світлом. Вінець Її із 12 зірок вказує на 12 поколінь Ізраїля, тобто на весь Божий Народ і сопричастя всіх святих. Місяць під Її стопами зображає образ смерті і смертності. Пресвята Діва Марія залишила поза собою смерть; Вона вся зодягнена в життя, взята в небо з тілом і душею до Божественної слави. Таким чином Вона сьогодні до всіх нас промовляє: «Будьте мужні, попри все переможе любов! Все моє життя було даром мене самої для Господа Бога і для моїх ближніх, всім моїм життям я говорила: «Ось я слугиня Господня». А тепер моє життя у служінні ввійшло до правдивого Життя. Майте довір’я до Бога, сміливість жити попри всі обставини та різні погрози дракона». Це є перше значення образу жінки, яка символізує Діву Марію – знак перемоги любові, перемоги добра, перемоги Бога, знак потіхи і надії.

Пізніше ми бачимо цю жінку в різних терпіннях: вона мусить втікати, при пологах кричить від болю — це є Церква, яка у всі часи є подорожуючою паломницею і народжує наново Христа для всіх поколінь, несучи його з болем цьому терплячому світові. У всі часи переслідувана червоним драконом, живе мов у пустині. Але у всі часи Церква, вибраний Божий Народ, живе світлом Божим і постійно живиться, як каже Святе Євангеліє, Богом; скріплена небесною поживою — Святим Євхаристійним хлібом. І ось так, при всіх недомаганнях і труднощах, у різних обставинах, Церква у всі часи, по різних куточках світу, терплячи, перемагає. Вона є тією присутністю і гарантією Божої любові, яка противиться ідеологіям ненависті, зла і егоїзму. Ми всі спостерігаємо, як злий дракон хоче сьогодні пожерти Бога, який став людиною у малій дитинці. Тому, не біймося Бога. Боротьба, яку веде Господь зі злом вказує на те, що Бог «немічний» є сильним — є правдивою силою. Свято Внебовзяття є для всіх нас своєрідним закликом мати довіру до Бога, а також запрошенням до наслідування Пресвятої Богородиці до тієї міри, як Вона сама сказала: «Я слугиня Господня, я є вся для Бога». Це для нас урок, як ми повинні давати життя, а не відбирати його. Властиво, таким чином можемо йти шляхом любові, який полягає у втраті, яка насправді є віднайденням правдивого життя.

Дивімося на Пресвяту Богородицю, взяту до Неба, скріпімо нашу віру і радіймо, бо Бог перемагає завжди. Ця віра, яка, на перший погляд, виглядає немічною, є правдивою силою світу. Любов сильніша за ненависть. Скажімо сьогодні разом зі Святою Єлизаветою: «Благословенна Ти між жінками, молимося до Тебе цілою Церквою, заступайся в небі за нас, грішних, завжди і на віки вічні». Амінь.

Празник Успіння Пресвятої Богородиці – Пізнай свій обряд

“Величаємо Тебе, Пренепорочна Мати Христа Бога нашого,
і славимо Твоє всеславне Успення”
(Величання празника).

Предавній, загальний і глибокий культ Пресвятої Богородиці у Східній Церкві залишив особливий слід передусім на нашому літургійному році. Церковний рік не тільки багатий на різні Богородичні празники, але він також ними починається і завершується, його починає празник Різдва Пресвятої Богородиці, а завершує її славне Успення, що в наших літургійних книгах має таку величну назву — Успення Пресвятої славної Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії. Хоча празник Успення нагадує нам про сумну подію смерти, все-таки він належить до радісних празників. Богослуження празника Успення повне радісних і веселих гимнів. Цього дня свята Церква радіє, бо Пресвята Богомати з тілом і душею перейшла з туземного життя до вічної слави Свого Сина, та що з її Успенням ми одержали в небі могутню Заступницю і Покровительку. Тож погляньмо на її чудесне Успення та на установлення празника Успення.

ЧУДЕСНЕ УСПЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

День смерти Пресвятої Богородиці зветься в нашій Церкві Успення, бо її тіло після смерти не зотліло, але разом з душею було взяте до неба. Не маємо історичних даних, як довго Божа Мати ще перебувала на землі після Христового Вознесення, ані коли, де і як вона померла, бо про це святе Євангеліє нічого не згадує. Основу празника Успення творять священна традиція Церкви від апостольських часів, апокрифічні книги, постійна віра Церкви та однозгідна думка святих Отців і Вчителів Церкви першого тисячоліття християнства.

Найдавніше записане передання, що говорить про смерть Пресвятої Богородиці, є у творі, який у Західній Церкві відомий як Перехід Святої Марії, а на Сході той сам твір має назву “Святого Йоана Богослова слово на Успення Святої Богородиці”. Автор цього твору невідомий. Одні історики думають, що цей твір походить з кінця другого або початку третього сторіччя, а инші — з кінця шостого віку.

З цього твору довідуємося про святе й чудесне Успення Пресвятої Богородиці. Ось його коротка історія:

“Три дні перед смертю явився Пречистій Діві Марії архангел Гавриїл і звістив від її Сина Ісуса Христа час її переходу до вічности. На день її смерти в чудесний спосіб зібралися в Єрусалимі апостоли, хоч були розсіяні по різних краях світу. Не було тільки апостола Томи. Божа Мати висловила бажання, що хоче бути похована в Гетсиманії коло своїх батьків і свого Обручника Йосифа. Сам Христос у супроводі ангелів і святих прийшов по душу своєї Пресвятої Матері. Апостоли при співі побожних гимнів на своїх раменах занесли її тіло до гробу і три дні від нього не відходили. Третього дня прийшов здалека апостол Тома й дуже бажав ще востаннє поглянути на Пресвяту Богородицю. Коли ж гріб відкрили, то її тіла там уже не було, а тільки похоронні ризи.

Тепер усі зрозуміли, що вона воскресла і з тілом та душею її взято на небо”.

Є свідчення, що з початку VI ст. у храмі Успення в Гетсиманії був гріб Пресвятої Богородиці, тому церкву на Сіоні стали вважати місцем її Успення. Однак на сьогодні історики не знають про місце її смерти, та де є її гріб. Одні доводять, що вона померла в Єрусалимі, инші ж твердять — в Ефесі, куди нібито її узяв з собою святий євангелист Йоан Богослов. У Ефесі ще сьогодні показують дім, де, згідно з традицією, перебувала Божа Мати.

Літургійний культ Пресвятої Богородиці починається від Ефеського Собору 431 року, який окреслив догму про її богоматеринство. У творах святих Отців до четвертого століття нема нічого про Успення Богоматері. Святий Епіфаній Кипрський († 403) пише: “Хай досліджують святе Письмо та не знайдуть там свідчення ані про смерть Марії, ані про те, що вона вмерла чи не вмерла; ані про те, що вона похована чи не похована. І коли Йоан перейшов до Азії, то також ніде не говориться, чи він узяв із собою святу Діву”.

Лише після IV сторіччі починають церковні письменники на основі передання писати про останні хвилини життя Пресвятої Богородиці. На Заході пише про це святий Григорій з Тур († 594), а на Сході — єрусалимський патріярх Модест († 634), від нього першого маємо проповідь про Успення, святий Андрій Критський († 712) та святий Йоан Дамаскин († 749). Два останні святі Отці залишили по три проповіді про Успення.

У кінці VII і початку VIII ст. церковні письменники починають звертати увагу не тільки на її чудесне Успення, але і на її вознесення на небо з тілом та душею. Найбільш цікавий речовий доказ про Успення подає святий Йоан Дамаскин. У своїй другій проповіді на Успення, покликаючись на незнану для нас Історію Євтимія, каже, що Пульхерія, жінка цісаря Маркіяна (450-457), збудувала церкву на честь Пресвятої Богоматері у Влахерні, передмісті Царгорода й хотіла там покласти тіло Пресвятої Богородиці. У зв’язку з цим вона звернулася до єрусалимського патріярха Ювіналія († 458), який тоді якраз був на Халкедонському Соборі (451). Той розповів їй передання про те, що після того, як відкрили гріб для апостола Томи, то не знайшли тіла Божої Матері. Замість тіла, патріярх прислав Пульхерії похоронну ризу Пресвятої Богородиці. Останнім автором на Сході, який зібрав усе про Успення, є візантійський церковний письменник Никифор Каліст Ксантопул († 1335). Він написав також синаксарі для Тріоді і святих на цілий рік.

Святий Йоан Дамаскин вірить у те, що Пресвяту Богородицю з тілом і душею узяли на небо. В одній із своїх проповідей на її Успення він каже: “Годилося, щоб Той, Хто зберіг її Дівицтво при своїм Різдві, зберіг і її тіло нетлінним після смерти. Годилося, щоб та, що в своїх обіймах носила Творця як Дитя, перебувала в небесних хоромах. Годилося, щоб та, що бачила свого Сина на хресті і якої серце прошив тоді меч болів, що їх вона не зазнала при Різдві, гляділа на Нього, як Він сидить з Отцем. Годилося, щоб Божа Мати посідала те, що належить до її Сина та щоб усе створіння почитало її як Матір і як Слугиню Бога”. У нашій богослужбі на Успення відбивається уся традиція і віра Церкви перших століть у її чудесне Успення і внебовзяття з тілом і душею. “У молитвах невсипущу Богородицю і в заступництвах незамінне уповання гріб і умертвіння не втримали. *Бо як Матір Життя до життя переставив Той, хто вселився в утробу приснодівственну”.

Свято-Успенська Унівська Лавра

Свято-Успенська Унівська Лавра

Свята Церква святкує Успення Богоматері, бо в небі вона за нас заступається. “У різдві дівство зберегла Ти, в успенні світа не оставила Ти, Богородице. Переставилася ти до життя, бувши Матір’ю Життя. І молитвами Твоїми ізбавляєш від смерти душі наші”. У першій стихирі на вечірні Церква закликає: “О дивне чудо! Істочник Життя кладеться у гробі, і гріб стає драбиною до неба. Веселися Гетсиманіє, святий Богородичний доме! Закличмо вірні, маючи приклад архангела Гавриїла: Благодатна, радуйся! З Тобою Господь, подавай світові Тобою велику милість”.

ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА

Успення належить до найдавніших Богородичних празників. Його започаткували в Єрусалимі відразу після Собору в Ефесі. Спочатку празнування пам’яті Успення під впливом Ефеського Собору наголошувало швидше на привілеї її богоматеринства і тому мало назву “Свято Марії-Богоматері”.

В одній з похвальних бесід на честь преподобного Теодосія Великого († 529) говориться, що палестинські монахи щорічно з великим торжеством святкували 15 серпня “Пам’ять Богоматері”, тобто пам’ять її Успення. У Сирії у V ст. цей празник мав назву “Пам’ять Блаженної”.

У VI сторіччі цей празник отримує свою теперішню назву — Успення Пресвятої Богородиці. У перших століттях не всі Церкви Сходу празнували Успення в той самий час. Олександрійський патріярх Теодосій († 567) приписав святкувати Успення 6 січня, а празник її Унебовзяття 9 серпня. Етіопська Церква і сьогодні 6 січня празнує Успення тіла нашої Чистої, Святої, Славної Богородиці Діви Марії, а 9 серпня — Вознесення тіла нашої Діви Марії, Богородиці на небо. Вірмени святкують Успення в неділю між 12 і 18 серпня. Инші Церкви празнували його 18 серпня.

foto24

.

Цісар Маврикій (582-602) поширив празник Успення по цілій візантійській державі і наказав святкувати його 15 серпня, бо в той день він отримав світлу перемогу над персами.

На Заході празник Успення під впливом Сходу з’явився дещо пізніше. Його прийняли у Римі за папи Сергія І (687-701), а з Риму той перейшов до инших країн Європи. Як на Сході, так і тут різні Церкви святкували його в різний час. Рим, ідучи за Сходом, празнував Успення 15 серпня, Франція — 18 січня, Іспанія після Собору в Толедо 656 року — 18 грудня. У римському місяцеслові VII ст., який приписують святому Єронімові, про 18 січня сказано: “Смерть Пречистої Діви Марії”, а 14 серпня: “Унебовзяття”. Однак у римському календарі з VIII століття є вже тільки один празник — Успення 15 серпня.

У Західній Церкві, починаючи від Першого Ватиканського Собору (1869-1870), щораз більше намагалися, загальну віру Церкви в чудесне Успення і Внебовзяття Пречистої Богородиці проголосити догмою святої віри. Це завдання узяв на себе папа Пій XII († 1958). Він, узагальнивши думки всіх єпископів Католицької Церкви своєю Апостольською Конституцією “Всемилостивий Бог”, 1 листопада 1950 року цілому світові урочисто проголосив: “Владою Господа нашого Ісуса Христа, святих апостолів Петра й Павла і нашим власним авторитетом проголошуємо, заявляємо й визначаємо як Богом об’явлену правду, що Непорочна Божа Мати, Приснодіва Марія, сповнивши біг свого земного життя, була взята з тілом і душею до небесної слави”.

У нашій Церкві з празником Успення пов’язані ще два инші церковні Богородичні празники: Положення чесної ризи Пресвятої Владичиці нашої Богородиці у Влахерні — 2 липня і Положення чесного пояса Пресвятої Владичиці нашої Богородиці в Халкопратії — 31 серпня.

Деякі старовинні типіки подають, що на празник Успення, а не на Преображення треба благословити виноград. У грецькім Ніколо-Касулянськім типіку з ХІІ-ХШ ст. читаємо: “Треба знати, що на Успення Пресвятої Богородиці 15 серпня після божественної Літургії буде благословення винограду, який споживаємо в церкві за давнім звичаєм”. Те саме говорить Синайський типік 1214 року. Типік Лаври святого Атанасія на Атоні приписує благословення винограду на 15 серпня.

У нас є звичай благословити зілля на Успення. Наш типік о. Дольницького каже: “Де є звичай, то після Заамвонної молитви або по отпусті Літургії, буває благословення зілля”.

foto25

.

foto26

.

Якщо ви помітили помилку, видiлiть мишкою це слово чи речення та натисніть одночасно: Ctrl+Enter.